ТРЕНАЖЕР З ПРАВОПИСУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
ТРЕНАЖЕР З ПРАВОПИСУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Зміст
наступний урок →
| За участю голосу й шуму | За місцем і способом творення | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| губні (“мавпа Буф”) |
зубні (“де ти з’їси ці лини”) |
піднебінні “Рой, щ[шч]е їжджу” |
задньоротові (“хуґа гука”) |
||||||
| з. | щ. | з. | з.-щ. | щ. | з.-щ. | щ. | з. | щ. | |
| сонорні (“ми винили рій”) |
м | в | н | - | л | р | й | - | - |
| дзвінкі (“буде гоже ґедзю у джазі”) |
б | - | д | дз | з | дж | ж | ґ | г |
| глухі (“усе це кафе “Птах і чаша”) |
п | ф | т | ц | с | ч | ш | к | х |
*з. — зімкнені; щ. — щілинні; з.-щ. — зімкнено-щілинні.
Крім того, за звучанням виділяють ще такі групи:
а) шиплячі: [дж], [ж], [ч], [ш];
б) свистячі: [дз], [з], [ц], [с].
| За участю голосу й шуму | За місцем і способом творення | |||||||||||
| губні (“мавпа Буф”) |
зубні тверді (“де ти з’їси ці лини”) |
зубні м'які | піднебінні (“Рой, щ[шч]е їжджу”) |
задньоротові (“хуґа гука”) |
||||||||
| з. | щ. | з. | з.-щ. | щ. | з. | з.-щ. | щ. | з.-щ. | щ. | з. | щ. | |
| сонорні (“ми винили рій”) |
м | в | н | — | л | н/ | — | л/ | р, р/ | й | — | — |
| дзвінкі (“буде гоже ґедзю у джазі”) |
б | — | д | дз | з | д/ | дз/ | з/ | дж | ж | ґ | г |
| глухі (“усе це кафе “Птах і чаша”) |
п | ф | т | ц | с | т/ | ц/ | с/ | ч | ш | к | х |
Уподібнення, тобто асиміляція, за дзвінкістю полягає в тому, що глухий звук перед дзвінким вимовляємо дзвінко.
Глухий + дзвінкий → дзвінкий + дзвінкий.
В українській мові дзвінкий приголосний завжди впливає своєю дзвінкістю на попередній глухий і уподібнює його до себе: боротьба – [бородˊба́], вокзал – [воґза́л], кісьба –[к’ізˊба́], футбол – [фудбо́л], отже – [о́дже].
Уподібнення за глухістю відбувається, коли дзвінкий приголосний перед глухим оглушується, тобто також стає глухим.
Дзвінкий + глухий → глухий + глухий.
Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови: легко – [ле́хко], вогко – [во́хко], нігті – [нˊі́хтˊі], кігті – [кʼі́хтˊі], дігтяр – [дˊіхтˊа́р], дьогтю – [дˊо́хтˊу], бігцем – [бʼіхце́м]. Ці слова потрібно запам’ятати.
У префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказа́ти], розсипати – [роc:и́пати], безпечний – [беспе́чний]. Однак при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.
Уподібнення префікса з- перед к,п,т,х,ф ("кафе птах") відбита і на письмі: з + казати → сказати, з + фотографувати → сфотографувати, з + питати → спитати, з + терти → стерти, з + хотіти → схотіти.
Тверді передньоязикові [д, т, з, с, дз, ц, л, н] ("де ти з’їси ці лини") пом'якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи: пісня – [п’і́сʹнʹа], літня – [лʹі́тʹнʹа], дні – [дʹнʹі], могутні – [моугýтʹнʹі], кузня – [кýзʹнʹа], хатні – [хáтʹнʹі], cьогодні – [сˊого́д΄н΄і], тліти – [т΄л΄і́ти].
Свистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] ("мавпа Буф") мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’і́р] і [з΄в’і́р], [см’і́х] і [с΄м’і́х], [св’і́т] і [с΄в’і́т], [цв’а́х] і [ц΄в’а́х], [цв’і́т] і [ц΄в’і́т], [св’а́то] і [с΄в’а́то], [дзв’íн] і [дзʹв’íн].
Шиплячі й свистячі утворюють пари [ш] — [c], [с΄]; [ч] — [ц], [ц΄]; [ж] — [з], [з΄]; [дж] — [дз], [дз΄].
Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
с + ш — [ш:]: винісши – [ви́нˊіш:и],
з + ж — [ж:]: зжати –[ж:а́ти],
з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [беижшу́мний],
з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:и́ти],
з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [беижчи́нство],
з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шчеипи́тие],
з + дж — [ждж]: з джерела [жджеиреила́].
Шиплячі приголосні перед свистячими вимовляються як парні їм свистячі.
Шиплячий + свистячий → свистячий + свистячий:
ш + с΄ — [с΄:]: милуєшся [миелу́йеис:а],
ж + с΄ — [з΄с΄]: поріжся [поурˊі́зˊсˊа],
ч + с΄ — [ц΄с΄]: мучся [муцˊсˊа],
ш + ц΄ — [с΄ц΄]: дошці [до́сˊцˊі],
ж + ц΄ — [з΄ц΄]: мережці [меире́зˊцˊі],
ч + ц΄ — [ц΄:]: качці [ка́цˊ:і].
т + с — [ц]: братство – [брáцтво],
тˊ + сˊ— [цˊ:]: учіться – [уч’і́цˊ:a],
т + ц — [ц:]: коритце [кори́ц:еи],
т + ч — [ч:]: вотчина – [вóч:иена],
т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багáчшатиe],
т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багáч:атиe].
| Правопис приголосних у кінці префіксів | |
|---|---|
| Кінцеві дзвінкі приголосні в префіксах перед глухими, особливо при швидкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються. | |
| У кінці префіксів роз-, без-, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: [росписка] розписка, [росада] розсада, [рожжарити] розжарити, [рожчистити] розчистити, [бесхмарний] безхмарний. | Увага! В українській мові префіксів рос-, бес- немає. |
| В кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: відпустити, одкинути, надколоти, підпис. | |
| Перед більшістю приголосних, незалежно від вимови, пишемо префікс з-: [жжати] зжати, [ссунути] зсунути, [жчистити] зчистити, [жшити] зшити. | Перед к, ф, п, т, х (кафе “Птах”) префікс з змінюється на с-: скинути, сформувати, спідлоба, стерти, схил. |
| Чергування приголосних | |
| Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з’являється інший, тобто відбувається чергування звуків. Звуки чергуються від того, що змінюється місце їхнього творення. | |
| Характерні такі чергування приголосних: г — з — ж (нога — нозі — ніженька); к — ц — ч (рука — руці — рученька); х — с — ш (вухо — у вусі — вушенько); ґ—дз—дж (ґерлиґа — ґерлидзі—ґерлидженька). Задньоротові г, к, х, ґ переходять у зубні з, ц, с, дз (свистячі) й піднебінні ж, ч, ш, дж (шиплячі) |
|
| У дієслівних основах чергуються такі приголосні: д — дж (сидіти — сиджу); зд —ждж (їздити—їжджу); т — ч (летіти — лечу); ст—щ (пустити—пущу). В дієсловах — зубні д, т переходять у піднебінні (див. Чергування приголосних в особових формах дієслова). |
В інших частинах мови д чергується із ж: загородити — загороджу — загорожа; переходити — переходжу — перехожий; справдитися — справджується — справжній; погода —випогоджується — погожий. |
| По-іншому ці приголосні не чергуються: не може, звук [г] чи [з] змінитися на [ш] або [ч] і т. д. | В кількох словах, як виняток, ця закономірність порушується — у них замість чн вимовляємо і пишемо шн: рушник, рушниця, дворушник, соняшник, сердешний (тільки в значенні “бідолашний”), мірошник, торішній, — хоч ці слова походять відповідно від рука, сонце, серце, мірка, торік. |
| Уподібнення приголосних за місцем творення | |
| Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, який важко вимовляється. Тоді, як правило, попередній приголосний уподібнюється до наступного. Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі. | |
| Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі: сч — щ [шч], цч — чч, зч — жч, здж — ждж. Це відбивається і на письмі козацький — козаччина [козацьк + ина], батьківський — батьківщина [батьківськ + ина], брязкати — бряжчати [брязк + ати], їздити — їжджу [їзд + у]. | Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: Параска— Парасчин (хоч вимовляємо [парашчин]), Васька—Васьчин, Мотузка — Мотузчин [мотужчин], а також слово мисчина [мишчина] (від миска). |
| Змінюються також шиплячі перед свистячими та зубні д, т перед свистячими і шиплячими. Але на письмі ці зміни не позначаються — такі слова пишемо за морфологічним принципом: дошка—на дошці [досˊцˊі], книжка—у книжці [книзˊцˊі], дочка—дочці [доцˊцˊі], вчиш—вчишся [ўчисˊсˊа], вчить—вчиться [ўчицˊцˊа], морочитися—не морочся [мороцˊсˊа], сусідка — сусідці [сусˊідзˊцˊі] — сусідчин [сусˊіджчин], тітка — тітці [тˊіцˊцˊі] — тітчин [тˊіччин]. | |
Зміст
наступний урок →
У префіксах роз-, без-, від-, од-, над-, під- кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраїй, відкриття, підтримка, надпотужний, обпалити.
1. Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказати, спалахнути, ствeрдити, сфотографувати .
2. В українській мові префіксів рос-, бес- немає.
1. У префіксах від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: відкриття, підтримка, надпотужний.
2. Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказа́ти, спалахну́ти, схил. Перед усіма іншими приголосними пишемо з (іноді із): зба́вити, звести́, ззирну́тися, зчепи́ти, зши́ток, зсади́ти, зці́пити, ізно́в.
Чергування приголосних з переміщенням перепони від передньої до задньої частини ротової порожнини (перехід зубних у шиплячі) спостерігається в дієслівних формах, а саме:
д→дж (садити — саджу, посаджений);
зд→ждж (їздити — їжджу, в’їжджений);
т→ч (молотити — молочу, змолочений);
ст→щ [шч] (виростити — вирощу, вирощений).
При зміні й творенні слів задньоротові приголосні г, к, х, ґ за певних умов (унаслідок теперішнього чи історичного пом'якшення) переходять у свистячі з, ц, с, дз та шиплячі ж, ч, ш, дж.
1. Чергування [г] – [з′], [к] – [ц′], [х] – [с′] вiдбуваються при словозмiнi перед закiнченням -i: луг - у лузi, райдуга - райдузi, гiлка - на гiлцi, донька - доньцi, свекруха - свекрусi, капелюх - у капелюсi.
2. Звуки с, ц, з перед ш, ч, ж, дж переходять у відповідні шиплячі: с – ш, ц – ч, з – ж: брязк – бряжчати, пісок – піщаний, козацький – козаччина; сч – щ, цч – чч, зч – жч, здж – ждж: батьківський – батьківщина, їздити – їжджу.
Змінюються при вимові також ж, ч, ш перед з, с, дз та д, т перед ж, ч, ш, дж, з, с, дз. Але на письмі ці зміни не позначаються: дошка – на дошці, книжка – у книжці, дочка – дочці, вчиш – вчишся, вчить – вчиться, морочитися – не морочся, сусідка – сусідці – сусідчин, тітка – тітці – тітчин
У дiєсловах вiдбувається перехiд приголосних д, т, з, с у шиплячi, а саме:
д — дж: садити — саджу — посаджений;
зд — ждж: їздити — їжджу;
т — ч: платити — плачу — заплачений;
ст — щ: захистити — захищу — захищений.
1. Звуки с, ц, з перед ш, ч, ж, дж переходять у відповідні шиплячі: с – ш, ц – ч, з – ж: брязк – бряжчати, пісок – піщаний, козацький – козаччина; сч – щ, цч – чч, зч – жч, здж – ждж: батьківський – батьківщина, їздити – їжджу.
2. Чергування г – з, к – ц, х – с вiдбуваються при словозмiнi перед закiнченням -i: луг - у лузi, райдуга - райдузi, гiлка - на гiлцi, донька - доньцi, свекруха - свекрусi, капелюх - у капелюсi.
Змінюються при вимові також ж, ч, ш перед з, с, дз та д, т перед ж, ч, ш, дж, з, с, дз. Але на письмі ці зміни не позначаються: дошка – на дошці, книжка – у книжці, дочка – дочці, вчиш – вчишся, вчить – вчиться, морочитися – не морочся, сусідка – сусідці – сусідчин, тітка – тітці – тітчин